...похмура та зловісна атмосфера покинутих, напівзруйнованих будинків, що блимають у мертвих сутінках своїми голодними очима-пустками, котрі немов прагнуть прорватись у найпотаємніші куточки душі та брутально викинути назовні все те, що так старанно приховуєш...ледь вловний запах згару та солонуватий присмак крові на губах – цього разу втеча не вдастся...

Народилася мить, полетіла, спалахнула, враз зупинилась і стала матеріальною..фотокартка
Наразі фраза: «Остановись мгновенье, ты – прекрасно!» із розвитком науково-технічного прогресу стала доступною майже кожному. Маєш хорошу фотокамеру – маєш весь світ як на долоні. Фотоапарат, ніби твоя друга пара очей, різниця тільки в тому, що побаченим тобою можуть насолоджуватись інші та й воно(бачення) подекуди разюче відрізняється від загальноприйнятого.
Саме таке бачення є характерним для більшості робіт Andrewnalin’a. Улюблена тема – індастріел пейзажі, улюблений жанр – photomanipulation.
...важкі споруди, що здаються статичними та байдужими на фоні спокійного неба, розтрощені конструкції непрацюючих цехів, подерті глухі стіни, що приховають будь-який окрик – тиснуть своєю громіздкою величчю, провокують знову і знову задаватись одвічним питанням: «Хто ми є і задля чого живемо у цьому світі?»...відчуваєш себе уже не володарем, а лише мізерною часточкою, однією із мільярдів гайок машини буття.
Поряд із спорудами, зображеними на роботах Andrewnalin’a, ніколи немає людей, бо більшість не знаходить естетичного задоволення у спогляданні химерних споруд нового тисячоліття. Тамтешня атмосфера налаштовує на роздуми про сутність життя, вимагає більшої зосередженості. Майбутній образ спершу формується у свідомості фотографа, а лише потім за допомогою камери та комп’ютерних технологій він отримує життя.
Andrewnaline - один із небагатьох, хто вміє вбачати прекрасне не тільки у бездоганних лініях, а й у потворних, на перший погляд, викидах техногенної епохи.
Особливу роль у роботі відіграють портрети. Як каже сам фотограф: «Для мене важливими є рольові портрети, тобто ті, де не просто фотографують обличчя, а суть належить композиції». Погляди, рухи та постава моделей на фотографіях – то зовсім не гра на камеру, в них прихована глибина емоцій та переживань, які є різними для кожної з них...кожен погляд – то є оглушлива тиша, яка поглинає у свою чорну безодню...застиглі емоції, що вже не мають права ворухнутись, а просто тримають у сталевому полоні.
Палітра вражень, отриманих від споглядання фотокарток, є досить багатогранною...кожному своє.
Але однозначно то є новий подих у трухлявому світі стандартів, норм та позицій, невідомо ким і коли прийнятих. Таке собі відображення хворої дійсності крізь призму молодої творчої натури.

..звісно не для всіх і кожного, але для тих, хто прагне...