Сучасна українська письменниця. Основні теми - соціальне у тісному зв"язку із фантастичним. Однак має власний тонкий стиль, чим і суттєво відрізняється від матюкливої молодьожі накшталт Поваляєвої та Дереша.
В принципі не люблю сучасну українську літературу (завдяки знову ж таки Поваляєвій, Дерешу енд Ко), але є виключення у даному випадку. Всі три книжки прочитані із задоволенням.
Раджу)

Враження дуже позитивні. Організація на багато рівнів вище, ніж у минулому році - це радує, отже проект стрімко розвивається. Атмосфера, музика, люди, місце проведення - все в десятку.
Із побаченого особливо сподобалась вистава Пермського театру "У моста" - "Череп із Коннемари" режисера Сергія Федотова.

Весь світ намагається проникнути до письменницької лабораторії Мартіна МакДонаха і зрозуміти природу його жорстокого парадоксального комедійного таланту. Таємницю цього неможливого, вибухового поєднання тлумачить першовідкривач і найкращий у світі інтерпретатор МакДонаха Сергій Федотов, який, незважаючи на божевільний МакДонахівський БУМ у Росії, досі залишається одним із найкращих російських постановників МакДонаха. Гротескний психологізм, абсурдна невирішеність ситуації, «чорний» гумор, характерні для ірландського драматурга – у цій п’єсі помножені та доведені до максимуму. Мік Дауд, ліненський могильник, разом з братами Хенлон дістати з могили рештки своєї дружини, що загинула сім років тому за досить дивних обставин. Між іншим, усі жителі містечка підозрюють в її вбивстві саме Міка...Вистава «Біля мосту» був оцінений усією театральною громадськістю як винятково точне попадання в поетику та естетику автора. Режисер Федотов не вперше «влучає» у МакДонаха, що можна пояснити лише одним: він розуміє, про що і для чого написав цей драматург і як його можна ставити, що потрібно сказати акторам, щоб вони зіграли так, як грають.

А також моновистава "Нос" за п'єсою Гоголя режисера Олега Ліпцина.

режисер самобутній, творчий, цікавий, а кожна його нова робота — підсумок пошуків і оригінальних знахідок. У своєму режисерському активі Олег Ліпцин має понад п’ятдесят постановок на сценах Києва, Москви, Сан-Франциско, Парижа; йдуть його вистави в Канаді, Німеччині, Австрії, Іспанії, навіть у далекій Індії. Ліпцин не лише відомий режисер, а й прекрасний актор, що яскраво розкрився в п’єсах Гоголя, Достоєвського, Горького, Хвилевського, Дармса, Софокла, Беккета (понад тридцять ролей). Він ще й прекрасний педагог — художній керівник Київського магістерського курсу режисури драми, професор драматичного мистецтва Франції, провідний викладач Вищої школи кіно і телебачення Німеччини, викладач кафедри акторської майстерності (Москва)... Олег Феліксович Ліпцин завоював численні театральні премії, зокрема «Експеримент» Спілки театральних діячів України та «Київську пектораль» (за кращу режисуру та кращу виставу)...

З нетерпінням чекаю наступного фестивалю)

photo by Anna Cordera

Photo by Ariena

photo by Сергей Прохоров
make-up by Виктория Олейник

photo by Ariena

Сэйлор (анг. - Морячок, Кэйдж) и Лула (Дерн) - любовники действительно дикие сердцем. Когда они не занимаются бешеной любовью, то спасаются от злой мамаши Лулы, Мариэтты (Лэдд), натравившей на Сэйлора наемных убийц.
Сэйлор Рипли отсидел в тюрьме за убийство громилы матери его подружки, и теперь возвращается за своей любимой Лулой. Они долго не думают, срываясь в путь по извилистым дорожкам. В погоню за беглецами вначале пускается дружок Мариэтты, частный детектив Джонни (Гарри Дин Стэнтон), а когда Джонни возвращается ни с чем, Мариэтта призывает на помощь своего бывшего любовника, гангстера Сантоса (Дж.И. Фриман)...

Так что впереди и сзади тупики – но безумную поездку следует исполнить до конца…

Любовь и расставания, слёзы и обиды, обман и преданность окружают нас на любом жизненном этапе, но нужно суметь остановиться в нужный момент и задуматься, чего же именно желает твоя душа. Главное не опоздать. Элизабет (Нора Джонс) находится в отчаянии, узнав об измене любимого человека. Пытаясь успокоиться, она изливает душу владельцу ближайшего кафе Джереми (Джуд Лоу). Всего один разговор, несколько пристальных взглядов, черничный пирог со сливками, и уже родилась новая история любви. Череда последующих событий о многом заставит задуматься и Элизабет, и Джереми. Задуматься и понять, что то, чего они так искали, к чему так стремились их души — это тот самый разговор, те несколько пристальных взглядов и, конечно, черничный пирог со сливками, которые обязательно повторятся.

драма з натяком на філософію...

Никто не снимал плохие фильмы лучше него! Стильный провакационный фильм знаменитого Тима Бартона, удостоенный двух премй Оскар, премии Золотой Глобус и номинации гран-при Каннского кинофестиваля. Картина рассказывает истинную историю странной и пёстрой жизни самой одиозной фигуры американского кино Эда Вуда, признанного худшим режиссёром за всю историю Голливуда! Все тайны этого бездарного гения раскрывают потрясающие актёры, которых не часто можно увидеть в одном фильме - Джонни Депп, Билл Мюррей, Мартин Ландау, Патрисия Аркет и Сара Джессика Паркер.

Сумасшедшая фантасмагория, грязь войны и безумная сказка, слезы и смех, ставшая уже классикой музыка Бреговича и пронзительный монолог о потерянной стране в конце.
Фирменный киноязык Кустурицы. Как и во «Времени цыган», несколько сцен очень напомнили киноцитаты из Тарковского: летящие на фоне горящей церкви гуси, пробегающая в кадре разрушенного Белграда белоснежная лошадь… это все настолько гармонично и… гениально

Очень трагичная и теплая вещь. Настоящее Кино. Смотреть обязательно.

чудово...

рекомендую)

photo by Ariena

сьогодні вечір Cocteau Twins...
прекрасна музика, слухайте і долучайтесь)

...похмура та зловісна атмосфера покинутих, напівзруйнованих будинків, що блимають у мертвих сутінках своїми голодними очима-пустками, котрі немов прагнуть прорватись у найпотаємніші куточки душі та брутально викинути назовні все те, що так старанно приховуєш...ледь вловний запах згару та солонуватий присмак крові на губах – цього разу втеча не вдастся...

Народилася мить, полетіла, спалахнула, враз зупинилась і стала матеріальною..фотокартка
Наразі фраза: «Остановись мгновенье, ты – прекрасно!» із розвитком науково-технічного прогресу стала доступною майже кожному. Маєш хорошу фотокамеру – маєш весь світ як на долоні. Фотоапарат, ніби твоя друга пара очей, різниця тільки в тому, що побаченим тобою можуть насолоджуватись інші та й воно(бачення) подекуди разюче відрізняється від загальноприйнятого.
Саме таке бачення є характерним для більшості робіт Andrewnalin’a. Улюблена тема – індастріел пейзажі, улюблений жанр – photomanipulation.
...важкі споруди, що здаються статичними та байдужими на фоні спокійного неба, розтрощені конструкції непрацюючих цехів, подерті глухі стіни, що приховають будь-який окрик – тиснуть своєю громіздкою величчю, провокують знову і знову задаватись одвічним питанням: «Хто ми є і задля чого живемо у цьому світі?»...відчуваєш себе уже не володарем, а лише мізерною часточкою, однією із мільярдів гайок машини буття.
Поряд із спорудами, зображеними на роботах Andrewnalin’a, ніколи немає людей, бо більшість не знаходить естетичного задоволення у спогляданні химерних споруд нового тисячоліття. Тамтешня атмосфера налаштовує на роздуми про сутність життя, вимагає більшої зосередженості. Майбутній образ спершу формується у свідомості фотографа, а лише потім за допомогою камери та комп’ютерних технологій він отримує життя.
Andrewnaline - один із небагатьох, хто вміє вбачати прекрасне не тільки у бездоганних лініях, а й у потворних, на перший погляд, викидах техногенної епохи.
Особливу роль у роботі відіграють портрети. Як каже сам фотограф: «Для мене важливими є рольові портрети, тобто ті, де не просто фотографують обличчя, а суть належить композиції». Погляди, рухи та постава моделей на фотографіях – то зовсім не гра на камеру, в них прихована глибина емоцій та переживань, які є різними для кожної з них...кожен погляд – то є оглушлива тиша, яка поглинає у свою чорну безодню...застиглі емоції, що вже не мають права ворухнутись, а просто тримають у сталевому полоні.
Палітра вражень, отриманих від споглядання фотокарток, є досить багатогранною...кожному своє.
Але однозначно то є новий подих у трухлявому світі стандартів, норм та позицій, невідомо ким і коли прийнятих. Таке собі відображення хворої дійсності крізь призму молодої творчої натури.

..звісно не для всіх і кожного, але для тих, хто прагне...

«...цілі ночі вона палила цигарки та слухала джаз.
- так, у всіх буває поганий настрій.»


Італія, Італія, Італія...сонячна та безтурботна. Почуття тут живі, нестримні, легкі - немов і сам вітер, що літає над просторами Тоскани, цього маленького клаптика захованого щастя, що вже чекає на тебе.
Дуже тонка, чуттєва, але водночас проста для сприйняття, робота Бернардо Бертолуччі «Зникаюча краса» («Stealing beauty») – мелодраматична історія про молоду американку, яка, після самогубства своєї матері-поетеси, вирушає до Італії на віллу її старих друзів. Цей богемний дім, можливо, таїть у собі чимало секретів. Головна мета Люсі (саме так звуть головну героїню стрічки, яку на екрані прекрасно втілила талановита американська акторка Лів Тайлер) дізнатись - хто ж насправді є її батько...а також побачити хлопця, у якого була закохана чотири роки тому, під час свого останнього приїзду до цих країв.

«Я чекаю, чекаю так терпляче...
Я спокійний, наче чаша з водою,
Маю надію ти прийдеш та сколихнеш мене..
Мерщій, прийди та пробуди мене.»

Творча атмосфера відчувається повсюди – то є величезні химерні скульптури у саду, просторі кімнати з високими, аж до неба, стелями та безкінечними повітряними фіранками, що несуть із собою пахощі польових квітів – всюди воля та недоторканість...такою є і сама Люсі – ніжна незірвана квітка, що чекає на своє кохання. Забута любов ураз повернулась та спалахнула? – але він уже не той...

«Чорнило розлите і кинуті кості
Ти наче святий – я ж здохну від злості...»

...безмежно боляче наївній душі і дуже доречною стає підтримка старшого друга – старого хворого письменника (Джеремі Айронс), котрому залишилось жити не більш як 3 місяці. Він знаходить свій останній притулок на цій віллі і саме тут зустрічає Люсі – свого доброго ангела, що пробуджує у замерзлій душі теплі почуття, смак до життя. Алекс дуже добре бачить та відчуває її – дівчина шукає відповідь...Зелені сандалії. Ніч. Оливковий гай. Дивний чоловік, що вбив гадюку – а зараз зірвав бретелі з її сукні...із рядків своєї матері Люсі дізнається, що саме цей чоловік і є її батько... «Ви знали мого батька? – це не те, про що ти подумала, ми провели всього одну ніч разом.»
Ким є цей чоловік – так і невідомо, та, зрештою, не так і важливо. Головне – Люсі тут знаходить своє кохання. Це близький друг того, котрий не виправдав сподівань. Це той, хто таємно чекав на неї, плекав надії.
І от, нарешті – це їхня ніч..тиха галявина, легка задумлива музика, далеке мерехтіння вогнища...Вперше...Справжнє...так ніжно, навіть боязко, але вже пристрасно. Бурхливий вир почуттів, що враз спалахнули з незвіданою до цього силою, прикритий сором’ язливістю невинної дівчини. Широко відкриті очі, у яких, здавалося б, можна побачити цілий всесвіт...
Щастя віднайдено.

Андрюша - тобі, як завжди, респект)

важкий день....просто важкий день
є здобутки, але й болять невдачі...
сьогодні на парі розглядали фортепіанну сонату №2, котру написав знову ж таки Шопен..її третя частина - похоронний марш...усім відомий..хм, а я не знала до цих пір автора(
наразі він ідеально пасує до мого mood - такий повільний, глибокий, трішки патетики...надривний миттєвостями, іноді занурений у відчай...ніякої депресії - просто сон крізь реальність.