14 травня у нашому рідному місті Житомирі в рамках культурно-мистецького проекту «Антиокупант» мав місце творчий вечір із письменником Сергієм Жаданом. Зустріч була справді очікувана, так як даного роду міроприємства у місті є аж занадто рідкісним явищем. Захід носив характер невимушеної дружньої зустрічі, автор охоче спілкувався з аудиторією та й загалом залишив по собі враження дуже приємної людини з добрим почуттям гумору..
Зустріч почалася з легкого здивування Сергія тим фактом, що захід відбувся за підтримки Національного Альянсу («...хм, а я й не знав, що вони цікавляться літературою»). Та довго розмірковувати над цим фактом він не став, а натомість перейшов до читання своїх поезій із нової книги «Марадона».

«Смерть твоя – то не велика втрата,
просто змінюється оператор – зникають вхідні дзвінки...»

«Потім зірки перестануть снитись,
а потім і серце буде змушене спинитись.»

«Моя душа, ніби щось чуже, тіло моє стереже...»

Мова поета – жива, тепла, досить пряма – не без ненормативних вставок (не буду сперечатись із цього приводу – сучукрліт, така вже як є...). Кінцівки віршів досить неочікувані – то є своєрідна мораль всьому вище сказаному. Жадан – такий собі байкар нового тисячоліття.

Сергій, а яка твоя книга – найкраща?
-«Капітал», бо там є «Депеш Мод», а в ній найбільша кількість ненормативної лексики

Чи спостерігається прогрес в українській літературі після Андруховича?
-Я вважаю, що він ще не написав своєї найкращої книги. Та й взагалі, прогрес – це коли хвороба, література – це інший організм. Рівняти поки що не треба, чекайте років п’ять.

Ваш земляк Янукович вивчив українську мову за рік, а ви?
-хм...дякую за земляка, але я з Луганської області. Там говорять україномовним суржиком.

Перший вірш – чи був він на сленгу?
-Мій перший вірш був про природу, про рідний край – звісно, без сленгу. Мені тоді було 15 років. Досі пам’ятаю – його надрукували у журналі в Дубно. Це був найпрекрасніший момент у моєму житті – потім уже перший секс і т.д.

Питання до Вас як до філолога. Склалося враження, що українські матюки звучать менш грубо, ніж російські.
-Бо в нас мова співуча.

Чи є нормальним те, що свої твори перекладаєте не Ви. Адже, наприклад, за результатами пошуку в інтернеті можна зазначити, що існує чимала кількість російських перекладів.
-Російський інтернет набагато розвиненіший.

А чому б Вам самому не перекладати, якщо є потреба у російському читачеві?
- Та немає потреби. Не хочу.

Скільки треба пити, щоб писати як Ви?
-Насправді, треба взагалі не пити, бо ото скажу і ви всі підете пиячити Треба розділяти – імідж і творчість.

Але ж є якісь допінги у поетів?
-Ну і де ж ви бачите отих поетів...(

Де Жадан-музикант? Є поет, письменник, читець, перекладач.
-Немає ні слуху, ні голосу. Ми з харківською групою зробили проект. Вирішив піти цим тернистим шляхом Михайла Поплавського. А чому б і ні? Я безробітний, час є.

Що в житті найстрашніше?
-Кожен із нас боїться опинитись сам-на-сам із своїм життям.


На прощання Сергій Жадан побажав ніколи не бачити отого найстрашнішого. А сам пообіцяв повернутись через 5 років....чекатимемо:)